Займенник

Займенникипривертають до себе увагу насамперед - специфікою своєї семантики: вони не дають характеристичної назви предметові чи явищу, а лише вказують на предмети, ознаки, кількість.

Семантичні особливості, синтаксичні і морфологічні властивості займенників дозволяють їм поєднуватися з різними частинами мови та виступати різними членами речення. Ця здатність займенника сприяє виразності висловлювання, конкретизації контексту.

Водночас неправильна побудова фрази із займенником може створювати двозначність, наприклад:

Передана до суду справа директора Орлової С.Г. свідчить про належну її підготовку.

У цьому реченні не зрозуміло, про чию підготовку вказано: директорачисправи? Для конкретизації варто у реченні вжити уточнення, яке можна подати у дужках безпосередньо після займенника:

Передана до суду справа директора Орлової С.Г. свідчить про належну підготовку необхідної документації.

Неприйнятним у вживанні в офіційно-діловому стилі є займенник я. У службовому спілкуванні найчастіше послуговуються його множинною формою:

Ми розглянемо вашу заяву; намне вперше дово­диться вас затримувати і т. д.

Стилістичного значення у діловому тексті набуває пропуск особового займенника при наказових формах дієслів: Прошу організувати… Наказую вивчити... Прошу уточнити... Вимагаю притягти... Щоб позбавити текст відтінку категоричності, слід додати до

дієслова займенник Ви, Вас, Вам:

Пропоную Вам здати зброю... Попереджаю Вас про необхідність з'явитися... Наказую Вам подати...

Порушенням норми є надмірне використання займенників у тексті, що ускладнює сприймання і розуміння суті викладеного в ньому:

Слід мати на увазі, що вашаособиста зброя - пістолет - призначена для влучення у злочинця з близької відстані. Йогокулям властива значна сила, тому ви і вонинадаєте тілу сильного удару, від якогостворюється неодмінно стресова ситуація.

Порушенням норми літературного мовлення є використання регіональних відповідників до займенників:



У нього все так складалося: то єйнібатьки не хотіли його, то його батьки не хотіли неї.

Таким же порушенням норми в усному мовленні є неправильне наголошування займенників: мої документи, твоїсправи.

Порушенням норми є така побудова речення, у якому особові займенники він, вона, воно, вониможуть стосуватися одночасно кількох іменників з однаковою формою роду і числа:

Усім відома ситуація у правоохоронних органах: бракує досвідчених фахівців, пального, сучасної апаратури та автомобілів і водночас їм доводиться часто вислуховувати нарікання громадян на їх незадовільну роботу.

Щоб удосконалити виклад, треба застосувати один із кількох можливих варіантів перебудови речення:

1) Усім відома ситуація у правоохоронних органах: бракує досвідчених фахівців, а також часто не вистачає сучасної апаратури, автомобілів, пального. І водночас правоохоронцям доводиться вислуховувати нарікання на свою адресу щодо незадовільного виконання ними своїх обов'язків.

2) Усім відома ситуація у правоохоронних органах: бракує досвідчених фахівців, а також часто не вистачає сучасної апаратури, автомобілів, пального. І одночасно їм, правоохоронцям, нерідко доводиться вислуховувати нарікання громадян на незадовільний стан правоохоронної діяльності.

Присвійні займенники її, його, їхній, свій,уживання яких у тексті пов'язане з двома іменниками, створюють двозначність. Наприклад:

Представник митниці наказав депутатові віддати свій паспорт.

У цьому реченні займенник свійможе стосуватися як іменника представник,так і іменника депутат.Для того щоб внести ясність, речення слід перебудувати:

Представник митниці наказав, щоб депутат від­дав свій паспорт. Або: Представник митниці наказав депутатові: «Віддайте свій паспорт».

Часто присвійні займенники створюють надмірність у висловлюванні: мій власний план, моя автобіографія, мій автопортрет, моя власна точка зору тощо. В усіх цих словосполученнях займенник є зайвим.

Займенник себе також може спричиняти двозначність. Якщо у реченні є два іменники, яких він може стосуватися:

Командирнаказав капітанові викликативогонь на себе.

У цьому реченні займенник себе може стосуватися як іменника капітан, так і іменника командир. Щоб уникнути двозначності, треба перебудувати речення:

Командир наказав капітанові, щоб він викликав вогонь на себе. Або: Командир наказав капі­танові: «Викликай вогонь на себе!»

Ненормативними є вислови поводити себе, чути себе, представляти собою, замість нормативних: поводитися, чутися, бути (є).

Вказівний займенник цейможе бути співвіднесений із різними словами в контексті, наприклад:

Організована злочинність дедалі набуває поширення. Боротьба зі збройними угрупованнями посилюється. З цим не можна миритися.

У такому контексті займенник цейможе стосуватися як поширення організованої злочинності, так і боротьби з нею. Текст слід перебудувати так:

Організована злочинність дедалі набуває поширення. І з цим не можна миритися. Тому боротьба зі збройними угрупованнями посилюється.

Уживання російського займенника любой (любий) замість будь-який також є пору­шенням норми.


4193015236214384.html
4193061261386579.html
    PR.RU™