Історія криз в Україні

Основою характеристикою розвитку кризових ситуацій в Україні є те, що довгий час вона частинами перебувала у складі, як царської Росії, так і Австро-Угорщини, так і Польщі, що суттєво загальмувало і деформувало її соціально-економічний розвиток. Загальноєвропейські процеси індустріалізації відбувались в Україні повільніше, ніж у західноєвропейських країнах. До того ж рушійною силою цих процесів було некорінне (неукраїнське) населення.

1. Через фінансову кризу в Європі Росія в 1900 р. дві великі фірми, що тісно пов’язані з багатьма фінансовими установами, промисловими та транспортними підприємствами як в Росії, так і в Україні не змогли взяти кредити за кордоном. Власні можливості не дозволили владі забезпечити новостворені підприємства відповідним фінансуванням, а їхню продукцію – ринками збуту. Різко скоротилися державні замовлення. Російська промисловість, яка залежала від іноземних інвестицій та державних замовлень, виявилася нездатною протистояти кризі, що швидко поширилася на всі сфери економіки.

На економічній ситуації в Україні першого десятиліття XX ст. відбилася глибока економічна криза 1900—1903 рр. і застій, що прийшов їй на зміну, який тривав до 1909 р. Підприємці і банкіри, прагнучи подолати кризу, почали створювати монополістичні об'єднання, за допомогою яких вони ділили ринки збуту продукції, регулювали ціни, об'єднували дрібні фірми і закривали збиткові заводи і фабрики. Найбільш поширеною формою монополій у початковий період були синдикати [53].

Внаслідок кризи майже припинилося будівництво залізниць, на третину скоротився випуск паровозів. Не оминула вона й інші галузі виробництва. У харчовій промисловості особливо постраждали українські цукрові заводи, які були орієнтовані на експорт. Значно менших збитків зазнали підприємства, які виробляли товари на внутрішній ринок.

Уряд намагався підтримати великі підприємства, надаючи їм значні кошти, пільги та замовлення.

2. У 1909-1914 рр. економічна криза і застій змінилися прискореним підйомом української промисловості, проте роль і місце України в економічному організмі Російської імперії не змінились.



Як і раніше, на початку XX ст. царський уряд сприяв прогресу головним чином сировинних галузей народного господарства України. Результатом цього стало те, що багато галузей промисловості, які були життєво важливі для українського суспільства, були у занепаді, і жителі України змушені були купувати російські або закордонні товари. Це спричиняло постійний відтік коштів з України.

Загалом із України вивозилось набагато більше, ніж ввозилось.

Щодо західноукраїнських земель, то на початку XX ст. вони були у складі Австро-Угорщини та залишались відсталим перенаселеним краєм. Перебудову західноукраїнської промисловості стримувала австрійська влада, яка намагалась зберегти українські землі як сільськогосподарський район, що мав постачати промисловим центрам імперії дешевий хліб, ліс, худобу і був би ринком збуту її товарів.

Земельна нестача спричинила масову еміграцію селян за океан. Тільки 1900-1910 рр. з Галичини і Буковини виїхало понад 300 тис. селян. Закарпаття 1905 - 1914 рр. залишило понад 40 тис. осіб

3. Наступним етапом у розвитку економічних криз на території України можна вважати 1923 р. (весна) - економічна ситуація в країні загострилася. Почалися труднощі із збутом промислової продукції, особливо тієї, що призначалась для селян. Головною ознакою кризи стала невідповідність між цінами на промислову та сільськогосподарську продукцію. На той час сільське господарство було відбудовано на 70% порівняно з 1913 p., а промисловість — на 39%. До цього додалися помилки у промисловому будівництві та кредитній політиці. Невідповідність між темпами розвитку окремих галузей, управлінські прорахунки призвели до підвищення цін на промислову та зниження цін на сільськогосподарську продукцію

Криза продемонструвала, що проблеми, які виникали у процесі здійснення непу, уряд намагався вирішити за рахунок селянства, а це призводило до напруження у всьому суспільстві. Необхідного висновку з цього не було зроблено і, як наслідок, у 1925 р. виникла нова криза, щоправда меншого масштабу.

Уряд вдався до «замороження» недобудованих об'єктів, скорочення імпорту, підвищення непрямих податків. У 1925 р. було запроваджено державну торгівлю горілкою, що збільшило надходження до держбюджету. Внаслідок цих заходів господарську рівновагу вдалося відновити, але проблеми залишалися, головна з них — дефіцит коштів для розвитку економіки.

4. У 70-80-і рр., після припинення реформаційних процесів і переведення господарства Радянською Союзу на екстенсивний шлях розвитку, економіку республіки охопила криза.

Криза характеризувалася прямою залежністю від центральних органів керівництва, неприхованим ігноруванням національних інтересів України.

Яскравими прикладами такої економічної політики була концентрація сил для здійснення гігантських, але економічно необґрунтованих та неефективних проектів. За порівняно короткий термін були споруджені «рукотворні» моря на Дніпрі, найбільші в Європі Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові електростанції та інші гігантські новобудови. Вони нерідко були шкідливими і небезпечними для навколишнього середовища і, в першу чергу, – для жити людини.

На території України з ініціативи центрального керівництва розміщувалися техногенно шкідливі виробництва, у тому числі близько 1 тис. хімічних заводів, причому лише кілька відсотків продукції, що на них вироблялася, республіка використовувала у своїх інтересах.

У результаті такого бездумного ставлення до природних багатств української землі, в республіці, що займала лише 2,6% території СРСР, було побудовано 40% атомних енергоблоків Радянського Союзу. При цьому вироблена ними електроенергія використовувалася не для потреб республіки, а постачалася, як правило, в європейські країни.

Значна частина фінансових, матеріальних і людських ресурсів, необхідних для освоєння величезних просторів Сибіру та Далекого Сходу, викачувалася з України [55].

Адміністративно-командні методи і у веденні сільського господарства привели в результаті до катастрофічних наслідків.

Основними характеристиками структурної кризи України під керівництвом Радянської моделі суспільно-політичного розвитку зазнала таких негативних змін, як (рис. 8.1).

5. З моменту проголошення незалежності Україна стає об'єктом пильної уваги з боку глобального капіталізму щодо наявності сировинно-матеріального забезпечення.

У 1991 р. Україна виявилася немічною і деформованою в економічному відношенні: 95 % підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80 % усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу, термінової заміни вимагали 40 % технологічно застарілих машин і устаткування. Криза охопила промисловість і сільське господарство. Верховна Рада змінила чотири уряди — В. Масола (травень—жовтень 1990 р.), В. Фокіна (листопад 1990—жовтень 1992 р.), Л. Кучми (жовтень 1992—вересень 1993 р.), Л. Кравчука - Ю. Звягільського (вересень 1993—червень 1994 р.), розглянула сім програм виходу з кризи. Але жодна з них реально не була втілена в життя. Основними причинами стали нерішучість і половинчастість програм, непродуманість програм соціального захисту людей, що робило реформи непопулярними [54].

Рис. 8.1. Структурна криза радянської моделі суспільно-політичного розвитку [55]

Ця ситуація потребувала рішучих невідкладних заходів. Вони були викладені в Посланні щойно обраного Президента України Леоніда Кучми до Верховної Ради «Шляхом радикальних економічних реформ» у жовтні 1994 р. і отримали схвалення. Основними напрямками та пріоритетними завданнями нової соціально-економічної стратегії були:

- фінансова стабілізація, що включає зниження податків, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи;

- регульована та контрольована з боку держави поетапна лібералізація цін;

- докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки, яка має базуватися на приватному секторі;

- децентралізація управління економікою;

- лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв’язків;

- реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування.

У другій половині 1990-х рр. було сформовано основні атрибути національної економіки: грошову, фінансову, платіжну, податкову, митну, банківську системи. Відбувся перелам у реформуванні відносин власності, утвердженні механізмів приватної власності, розширенні корпоративного та приватного секторів економіки.

6. Причиною криз у 1998 р. у нашій країні була необґрунтована боргова політика держави, зумовлена дефіцитом державного бюджету, рівень якого у 1992 році становив 13,8 %, а в 1994 – 8,9 % до ВВП. Крім того, до 1996 р. переважало його емісійне фінансування, що стало одним із основних чинників гіперінфляції. З метою стабілізації національної грошової одиниці, вже в 1996 році було здійснено перехід до боргового фінансування бюджетного дефіциту за рахунок як зовнішніх, так і внутрішніх державних позик. У 1997 році державні позики становили 4,95 млрд. грн., що в три рази більші за зовнішні (1,5 млрд. грн.) [8, с. 16].

Позичаючи гроші у всіх, хто їх давав, українська держава не розраховувала на фінансові можливості, тому в 1998 році опинилася на грані дефолту. Тому, внаслідок цього багато українських банків, які були основними кредиторами держави на внутрішньому ринку, опинились у скрутному становищі, а деякі навіть збанкрутували.

7. Початком теперішньої фінансової кризи вважається серпень 2007 року, коли потужні інвестиційні банки США почали оприлюднювати величезні збитки від інвестицій у іпотечні цінні папери.

До кінця 2008 року економіка України розвивалася однобоко, її ВВП наприкінці 2007 року склав лише 72,2% від рівня 1990 року. Лобіювання інтересів імпортерів іноземних компаній, відсутність стимулу внутрішніх товаровиробників до випуску якісних і дешевих товарів привело до появи значного негативного сальдо в зовнішній торгівлі, а згодом і платіжного балансу. Негативну тенденцію принесло різке подорожчання поставок російського природного газу.

Кризові явища в банківській сфері почали проявлятися вже в другій половині 2008 року. Це з'явилося наслідком того, що українські банки, особливо контрольовані іноземним капіталом мали можливість легко одержувати дешеві і, як правило, короткочасні кредити в іноземних банках і за рахунок їх надавати більш дорогі й більш довгочасні кредити на Україні.

Багато іноземних банків зажадали повернення коштів. Це привело до різкого подорожчання кредитів в Українських банках. Скоротилася, а багатьма банками повністю було припинене кредитування будівництва й закрита іпотека.

До середини 2009 року склалася важка ситуація на найбільших підприємствах хімічної промисловості України, яка є однієї із ключових у формування ВВП. Через високу ціну на російський газ, що є основною сировиною підприємств і є низькою у самій Росії, українські підприємства зіштовхнулися з неможливістю конкурувати з російським імпортом.

У липні 2009 року трохи покращилася ситуація зайнятості населення. Так, на 1 серпня було офіційно зареєстровано 606,9 тис. безробітних у порівнянні із січневими 919,7 тис.

Єдиний сектор економіки, який проявляє стабільність це сільське господарство. Для остаточного виходу із кризи Україні потрібно кардинально переглянути структуру й методи керування економікою. На жаль, за 17 років Україна побудувала гіршу від бюрократичної-- олігархічну модель економіки. З одного боку, непомірно виріс бюрократичний апарат і чиновництво всіх рівнів перетворилося в паразитуючий клас, а з іншого боку, відбулося зосередження основної маси економіки країни в руках 1,5% її населення.


4190639634316856.html
4190714326266049.html
    PR.RU™